Напередодні Люблінської унії 1569 року перед княжими династіями, які панували на землях, що ось-ось мали стати територією нової держави постало питання ідентифікації свого походження. Очевидно, що за руської доби ця проблема була відсутньою, адже влада передавалася, що називається «по крові» і вся велика титулована родина утворювала замкнуте коло, прекрасно усвідомлюючи при цьому суспільно-політичний статус один одного. Щось комусь пояснювати ніколи раніше потреби не виникало[1]. Принципових змін не відбулося й за так званої «Литовської доби». Прийшла ще одна династія, яка з однієї сторони дещо потіснила нащадків Рюрика на теренах сучасної України, а з іншої, дуже швидко поріднилася з руськими князями та зрештою розділила з ними владу. Суспільно-політичний устрій не зазнав кардинальних змін. Знову ж таки «своїх», якими були тепер представники двох династій (змішаних внаслідок династичних шлюбів) усі знали.
