"Нехай святиться Ім'я твоє...", або мова має значення!

 

Як ми знаємо ще із шкільного курсу історії письмо наші предки отримали разом із християнством наприкінці Х ст. Не дивлячись на численні зусилля дослідників, жодного документально підтвердженого факту існування письма у слов'ян дохристиянського періоду так і не було знайдено. Усім відома теза автора Х ст. Чорноризця Храбра про те, що слов'яни, коли були язичниками, не мали книжок, а користувалися виключно «чертами і різами», тобто рисками і зарубинами виглядає на правду. Зрозумілою є і причина, за якою багато дослідників просто не можуть прийняти того факту, що наші далекі предки тривалий час, знаходячись на самому пограниччі з добре розвиненою «культурою письма» так і не зуміли хоча б запозичити абетку у своїх сусідів, якщо не розробити власну.  Адже не секрет, що існували тісні торгівельні та ін. контакти з «цивілізованим світом» і слов'яни, як мінімум, не могли не розуміти значення писемності. Зрештою, са́ме запозиченням і скористалися знамениті брати Костянтин і Мефодій, але скористалися дуже пізно і лише тоді, коли на наші терени прийшла нова релігія – християнство.

Про мову молитви або роздуми на тему.

 

Сьогодні ми дуже часто чуємо, що в храмах УПЦ (пов'язаних з московським патріархатом) використовується не російська, а церковнослов’янська мова. Насправді так воно і є, але давайте розберемося, що ж це за мова і яким чином вона потрапила до нас?

Насправді та мова, яку ми сьогодні називаємо «церковнослов'янською» - це розмовна мова Болгарії IX ст., або ж давньоболгарська мова. У 863 р. на запрошення моравського князя Ростислава брати Костянтин і Мефодій (швидше всього болгари за походженням) переселилися до Моравії (сучасна Чехія) і розпочали роботу над перекладом текстів Святого Письма на відому їм болгарську мову аби дати можливість слов'янам, що там мешкали читати Святе Письмо зрозумілою їм мовою. Як відомо, на той час за церковними законами в богослужінні можна було використовувати лише три мови, які називали «створеними Богом» - латинську, грецьку та єврейську. Натомість Костянтин і Мефодій вступили в гостру полеміку з прихильниками трьохмовності і доводили право кожного народу на використання власної мови в релігії та освіті. За таку тверду позицію брати були проголошені єретикам, але, не дивлячись на спротив, свою справу довели до кінця…