Збараж до Збаража або ще раз про ювілей.

 

Вже в цьому році відзначатимемо 810 річницю з часу першої писемної згадки про місто Збараж (Тернопільської обл.). Як зазначено в Галицько-Волинському літописі за іпатіївським списком у 1211 р. польський король Лєшко Білий разом з руськими князями не зміг здобути Галича «і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю»[1].

Однак, як зазначив у своєму ФБ дописі Руслан Підставка,[2] ще у 1923 р. уродженець Тернополя Броніслав Адольф Влодарський цілком аргументовано прийшов до висновку, що описані в літописі події насправді мали місце трьома роками пізніше у 1214 р. Такої ж думки притримувався і знаний історик Леонід Махновець, який у 1989 р. видав переклад літопису руського за іпатіївським списком та при перерахунку літочислення події із згадкою про Збараж датував 1214 р.

Тобто маємо ситуацію, коли з однієї сторони на столі лежить документ з чітко прописаною датою, а з іншої – існує доволі чітке розуміння того, що в документ закралася помилка (хоч і не значна). В якійсь мірі це нагадує радянську паспортизацію, коли людині видавали паспорт з помилкою в даті народження (також іноді незначною в декілька днів, іноді більшою). Така людина ніби й усвідомлює наявність розбіжностей між реальністю та офіційним трактуванням події, проте все ж таки офіційне життя проходить, що називається чітко «по паспорту». Змінити дану ситуацію у випадку з людиною можна не інакше, як через заміну документа, проте у випадку з літописом уже нічого змінити неможливо. Ми можемо не погоджуватися з написаним, представляти якісь аргументи, дискутувати, але є документ, де чорним по білому вказана дата – 1211. І логічним видається, що як людина, скажімо, йде на пенсію по паспорту, так і ювілей відзначати потрібно згідно колись виданого офіційного документа. Проте, сьогодні в дискусії «коли святкувати» можна зрозуміти, як тих, хто чітко дотримується написаного руським літописцем, так і тих, хто, слідуючи за логікою історичних процесів, доводить хибне літочислення.

Однак, це далеко не остання дилема навколо першої згадки про Збараж. Ще одна особливість полягає в тому, що у 1211 р (чи 1214 р.) згадано сучасне село Старий Збараж, яке хоч розташовано і неподалік, однак завжди було і залишається іншим населеним пунктом. Очевидно, що сьогодні лише близьке розташування (чи майже злиття) просто нівелює усвідомлення окремішності цих поселень.

Разом з тим існує ще один доволі цікавий момент, на який раніше чомусь ніхто не звернув уваги (принаймні мені про це невідомо). Якщо поглянути на карту, то не важко помітити, що поселення у верхів'ї Гнізни розташовані приблизно на однаковій відстані одне за одним – Чернихівці, Верняки, Старий Збараж, Залужжя, Базаринці, Тарасівка, Малий Глубочок, Розношинці, Красносільці, Капустинці, Мусорівці і т. д. При цьому Новий Збараж «втиснено» між Залужжям та Базаринцями таким чином, що усі три населених пункти становлять ніби один масив. Логічним було б припустити, що до заснування Нового Збаража наприкінці XVI ст. між Залужжям та Базаринцями також існувала свого роду «вільна зона» по аналогії з іншими поселеннями.

Однак, Базаринці також вперше згадуються лише наприкінці XVI ст. В жодних документах другої половини XV та практично усього XVI ст., пов’язаних з господарською діяльністю власників цих теренів Базаринець немає. Таким чином, ми отримуємо набагато більшу «вільну зону» від Залужжя аж до Тарасівки. А це вже заставляє задуматися -  чи можливо припустити, що саме на цьому (доволі значному за площею) місці існував «пробіл». Очевидно, що ні! А якщо тут було якесь поселення раніше, то воно мало і свою назву. Адже в акті розподілу маєтків Василя І Збаразького ми зустрічаємо два Вишневці, два Бутина, дві Стриївки, але не зустрічаємо два Збаражі чи Базаринець. Збараж лише один – і це, без сумніву, сучасне село Старий Збараж. То що ж було до заснування сучасного міста Збаража лише наприкінці XVI ст.[3] на відрізку Гнізни між Залужжям і Тарасівкою і чому це питання до сьогодні не поставив жоден дослідник? Напевно, тут відповідь криється або у підсвідомому ототожненні Старого і Нового Збаража, або ж у сумнівній можливості знайти істину, як і в більшості подібних випадків вітчизняної історії. Однак ситуація із Збаражем інша – ми маємо декілька джерел, які при детальному аналізі можуть дати відповідь на запитання, що нас цікавить.

Мова йде, в першу чергу, про два акти розподілу маєтків, де фігурує Збаразька волость: між синами Василя І Збаразького від 9 липня 1463 р[4]. та між синами Василя ІІ Васильовича від 2 квітня 1481 р[5]. Якщо уважно проаналізувати перелік поселень у вище згаданих документах, то побачимо, що він не має хаотичної форми, а прослідковується певна закономірність розташування[6]. У першому з них при переліку сіл, що отримав старший із братів, ми бачимо, що спочатку фігурує родовий Збараж. А далі невідомий автор документа перераховує села в п’ять умовних етапів (рис. 1):

·                із заходу в напрямку до Старого Збаража, починаючи від найдальшого – Янківці, Обаринці, Івачів Нижній, Согниківці, Оприлівці, Лозове.

·                з півдня (по Гнізні) також починаючи від найдальшого і прямуючи до Старого Збаража – Охримівці, Черниківці, Верняківці.

·                далі, перед тим, як продовжити рух по Гнізній в північному напрямку, автор звертає увагу на три поселення, розташовані на північному заході – Залужжя, Заньківці (очевидно, сучасні Зарубинці) та Литовський Кут (сьогодні не існує).

·                тоді (писар) чи замовник повертає свій погляд на північ і називає поселення чітко одне за одним, але уже в напрямку від Старого Збаража по руслу Гнізни – Рябчинці, Тарасівці, Розношинці, Оскрятинці (можливо Красносільці), Мусорівці.

·                далі йде перелік поселень, розташованих на схід від родового Збаража головно з півночі на південь – Лабянка, Баглів, Гущинці, Нове Село, Стриївка (два села), Клебанівців, Шейпаківці (пів села), Гнилиця, Морозівці, Мойсеївці, Волочища. 

Неможливо не зауважити, що в районі сучасного міста Новий Збараж та Базаринців локалізовано село Рябчинці.

Якщо ж взяти до уваги другий документ від 2 квітня 1481 р. за яким свої володіння отримує молодший брат Михайла (засновника династії Вишневецьких) князь Семен Васильович, то побачимо, що розташування поселень по річці Гнізна йде з півдня на північ також чітко одне за одним. Проте тут маємо деякі уточнення. Перше село Охримівці названо з двома ставками і це пояснює трішки більшу відстань між Охримівцями та сусідніми Чернихівцями. Далі йдуть: Чернихівці та Верняківці. А ось Залужжя тут уже названо містом із ставком та зазначено, що тут є «дворец» з власним окремим ставком. Далі йде відхилення в північно-західному напрямку аби згадати село Литовський Кут, розташоване за Залужжям дещо в стороні від Гнізни. Тоді автор знову повертається на річку і продовжує свій перелік – Рябчинці, Тарасівці (зі ставом і, відповідно, більшою відстанню до Розношинців), Розношинці, Вскрятинці (зі ставом), Мусорівці і т. д.

Як бачимо, і в першому, і в другому випадках на відрізку Гнізни між Залужжям та Тарасівкою доволі чітко локалізується село Рябчинці. Важко сказати щось конкретне про межі цього поселення чи його долю у XVI ст., адже жодного разу в документах ця назва більше не зустрічається, щоправда і документів XVI ст. з детальним переліком поселень навколо Збаража практично немає. Виходячи з історичних реалій цілком можна припустити знищення цього села під час котрогось із татарських погромів та наступну відбудову уже як міста Нового Збаража чи Базаринець (а, можливо, частково і одного, і іншого).

Оскільки дана гіпотеза публікується вперше (наскільки мені відомо), то цілком можу припустити і її пізніше коригування або навіть і спростування, однак, як на мене, все свідчить саме про те, що сучасне місто Збараж могло бути повністю чи частково локалізовано на місці колишнього села Рябчинці.  

Повертаючись до теми святкування чергового ювілею Збаража, хочеться зазначити, що дискусійних моментів є чимало (і Збараж в цьому плані аж ніяк не виняток серед інших давніх міст нашої держави), однак це зовсім не причина не святкувати. Швидше, навпаки, заходи з відзначення чергової «круглої» дати є хорошою нагодою аби ще раз обговорити важливі віхи минулого, їх сучасне трактування та значення для сьогодення.    

 

---

[1] Літопис руський с. 374.

[2] https://www.facebook.com/ruslan.pidstavka/posts/3707204532679345

[3] Підставка Р. Збараж і Новий Збараж-Ожигівці Кременецького повіту. с. 241.

[4] Archiwum ksążąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Tom 1. s. 54,55.

[5] Студії і матеріали з історії Волині. с. 102.

[6] Більш чітко ця закономірність вимальовується, коли поселення перераховуються за течією річки.

Використані джерела

1.      Archiwum ksążąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Tom 1. Lwow 1887.

2.      Літопис Руський за іпатським списком. Переклад Л. Махновця. Київ. «Дніпро». – 1989.

3.      Студії і матеріали з історії Волині. 2018/ Міністерство культури України, Кремен.-Почаїв. іст.-архітектур. Заповідник; Ін-т історії України НАН України; редколегія: В. Собчук та ін. – Кременець, 2018.

4.      Підставка, Р. Збараж і Новий Збараж-Ожигівці Кременецького повіту Волинського воєводства: до питання локалізації та історії. Історія музейництва, пам'яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. (Вип. 3). pp. 240-248.