Про роль останнього представника династії Вишневецьких у відродженні родового гнізда, головним елементом якого, звісно ж, є збережений до сьогодні княжий палац можна прочитати в кожній статті, присвяченій маєтку незалежно від того, є це популярна чи наукова праця. Головний посил цих публікацій зводиться до того, що останній представник роду, який протягом двох з половиною століть відігравав важливу роль європейської політики, не залишивши спадкоємця, береться за відновлення родового гнізда. І ця справа перетворюється мало не на головну мету господарської діяльності князя протягом останніх років його життя. Проте, не дивлячись на таку одностайність думки дослідників та доволі значний об'єм накопиченого матеріалу дискусійні моменти, які змушують задуматися залишаються і надалі. Саме цим на перший погляд непомітним розбіжностям і буде присвячено ряд моїх публікацій. Зазначу, що я ні в якому разі не ставлю під сумнів вагомий вклад Михайла Сервація в розбудову палацово-паркового комплексу у Вишневці, але разом з тим хочу показати, що тема далеко не вичерпана і проблемних моментів, які мають стати предметом майбутніх досліджень ще доволі багато.
Кожного разу, розповідаючи традиційну версію про роль останнього князя Михайла Сервація у відродженні та розбудові родинного маєтку у Вишнівці ловив себе на думці, що жодного документального джерела на підтвердження цієї історії бачити не доводилося. Наступною несподіванкою став той факт, що жоден автор, який описував історію династії чи розповідав про сам маєток в тій частині, де мова йшла про побудову палацу не робить жодних посилань на першоджерела. Виникає логічне запитання – що ж спонукало істориків приписати розбудову маєтку саме цьому представнику роду.
Спробую в хронологічній
послідовності розглянути відомі на сьогодні джерела, які використовували у
своїх працях дослідники і які в тій чи іншій мірі можуть дати відповідь на
запитання – кого потрібно вважати будівничим Вишнівецького палацу і яким
періодом датувати це будівництво.
Першим і, напевно,
найважливішим в цьому плані є документ, складений самим останнім князем
Вишневецьким. Мова йде про твір, який його автор назвав «Для пам'яті, що якого
року відбувалося». Це насправді надзвичайно цінне історичне джерело – власноручно
написана коротка біографія князя, яка збереглася до наших днів та була
опублікована ще у 1842 р. польським істориком О. Пшездзецьким[1].
Саме цей документ, що був відомим кожному автору, який присвятив свою працю династії
Вишневецьких і став основою біографічних відомостей про самого князя. Проте
даний документ має свою специфіку, на яку просто неможливо не звернути уваги.
Не розуміючи цієї специфіки, О. Пшездзецький не зрозумів, чому він обривається
саме у 1731 році. «Останніх років свого життя князь не описав, можливо жаль
після втрати останнього сина вибив йому перо з руки» - зазначає історик[2].
Насправді ж причину, чому цей
документ не був дописаний до кінця життя князя слід вбачати в іншому. Твір, що
по роках (починаючи з року народження Михайла) коротко фіксує важливі події в
житті держави та князя не писався за принципом щоденника - кожного року. В
певний момент, а саме десь в середині 1731 року уже немолодий князь просто сів
і записав усі важливі події, що мали місце в його житті та історії держави –
від народження і до моменту, коли й відбулося це записування. Зрозуміло, що
все, що відбувалося далі уже вийшло за рамки «Пам'яті». Що ж спонукало князя до
цього кроку?
Оскільки події розпочалися з
часу, який князь не міг пам’ятати, а в кінці документу він зазначає, що «вирушивши
з Чорного Острову (де й написав хроніку – К. М.), зберіг пам'ять про … цікаві
колекції рукописів», то можна припустити, що саме ці колекції спонукали князя
зосередити увагу на важливих подіях та вписати й свою діяльність в цей контекст.
Можливо, причина була в іншому, як, наприклад, народження сина і пов’язана з
цим надія на продовження роду, чи одруження та якісь плани на майбутнє, а,
можливо, просто настрій, навіяний вечірніми сутінками в Чорному Острові – «Вже
останні строки дописував, як почувся голос музики з жалібними нотами Норми» -
пише князь наприкінці свого твору.
Проте, для нас в даному плані
цікавим та несподіваним є зовсім інше. Весь документ не містить жодного слова
про будівництво чи відбудову родового гнізда у Вишневці. І це тим більше
виглядає незрозумілим на фоні твердження більшості дослідників, що відбудова
Вишневецького палацу стала мало не справою життя Михайла Сервація. Можна було б
припустити, що «справа архітектурна» менше цікавила князя, ніж політика, тому й
не знайшла свого місця у «Пам'яті», однак князь не забув зазначити, що у 1709
році «почав мури палацу в Кароліні» (мається на увазі сучасний район передмістя
Пінська у Білорусі).
Як бачимо перше і, здавалося б, саме надійне джерело по темі, що нас цікавить взагалі спростовує будівництво Вишнівецького палацу князем Михайлом Сервацієм до 1731 року.
Наступним документом, що може пролити світло на проблему є «Relacya Apparencyi, y samego aktu pogrzebowego: ostatniego z domu s. p. j. o. xiązęcia jmci Wisniowieckiego Michała Serwacego Korybuta …». Це джерело теж є доволі специфічним, адже написано єзуїтом Павлом Гіжицьким з нагоди похорону останнього князя Вишневецького. Даний документ, очевидно, став головною підставою для усіх пізніших авторів аби вказати саме на Михайла Сервація, як на головного будівничого палацу у Вишневці. Але наскільки надійним може бути твір, головною метою якого було максимально прославити покійника, створити образ героя, нащадка славних предків та, звісно ж, великого будівничого і мецената.[3]
Зважаючи на біографію єзуїта
П. Гіжицького, він навряд чи міг бути очевидцем
побудови палацу у Вишневці[4].
Зрештою щільний графік роботи архітектора аж ніяк не сприяв детальному вивченню
біографії князя при написанні «aktu pogrzebowego».
Більше уваги було приділено декораціям та внутрішньому убранству костелу
Кармелітів Босих, де відбувався похорон. Цілком можливо, що джерелом інформації
стосовно будівничої діяльності князя стала розповідь його третьої дружини Теклі
Радзивіл, яка відіграла головну роль в організації похорону чоловіка та
«курувала написання панегірику»[5].
Автор панегірику зазначає, що
князь Михайло «виставив» в своїх володіннях 45 палаців серед яких Вишневецький
палац розкішшю, масштабом, убранством і оборонними характеристиками стоїть на
першому місці[6]. І хоч Вишневецький палац
ніби й знаходиться серед «виставлених» Михайлом Сервацієм, однак, як видається,
в цей контекст цілком вписалася б і реконструкція фасадів, внутрішньої частини
палацу разом з побудовою офіцин та регулярного саду. Зрештою і сама кількість у
45 палаців є значно перебільшена, адже виходить по одному палацу в один рік
дорослого життя князя і це ще не рахуючи «не мало» церков і костелів. Достатньо
навіть поверхневого ознайомлення з біографією князя аби зрозуміти, що не це
було його прерогативою. Польський історик А. Бетлей, розповідаючи про
архітектурні досягнення князя говорить лише про палаци у Вишневці і Чайчинцях
та садибу в Кароліні[7].
Лише цих три позиції називає і авторка монографії роду Ілона Чаманська[8].
Як бачимо, до 45 ще дуже і дуже далеко.
Ще раз зазначимо, що під «виставленням» палацу у Вишневці «власної інвенції» цілком могла матися на увазі його реконструкція (без зміни розмірів та форми) подружжям Михайла Сервація та Теклі Радзивіл у 1730 – 32 рр. та влаштування регулярного саду і добудови трьох офіцин.
Тепер переходимо до третього документу, напевно, найважливішого, який у 1939 році увів до наукового обігу польський історик Збігнєв Ревський. Автор зазначає, що у 1938 р. колекції волинського товариства приятелів науки поповнилися значною кількістю господарських актів, що стосуються маєтків князів Вишневецьких на Волині: Вишневця, Чайчинець та ін. Абсолютна більшість цих документів відносяться до першої половини ХІХ ст. Однак серед цих документів знаходилися два зошити рахунків з 1732 та 1733 рр., які, за думкою автора, слід пов'язати з «будовою Вишнівецького палацу та влаштуванням двох вівтарів до сусіднього костелу оо. Кармелітів Босих». І хоч в самому документі Вишневець жодним чином не згадано, однак, як припускає автор, оскільки мова йде про доволі значні об’єми робіт та згадуються білозерські орендарі і шепетинський ліс, то мова йде саме про Вишневець. З цими аргументами важко не погодитися. Опрацювавши отриманий матеріал З. Ревскі приходить до висновку, що на початку тридцятих років XVIII ст. власники маєтку Михайло Сервацій та його третя дружина Текля Роза Радзивіл проводили реконструкцію центральної частини існуючого раніше замкового палацу та добудовували бічні крила.
Зрештою за будь-яких обставин
даний документ та його трактування з точки зору З. Ревського безумовно вплинули
на позицію наступних дослідників. Зважаючи на важливість даного джерела,
хронологічно студії відносно побудови палацу у Вишневці можна умовно поділити
на два етапи - до появи цього документу та після. Іншими словами, усі автори,
які описували побудову палацу Михайлом Сервацієм до 1939 року робили це
виключно на основі згадки у панегірику та датували саму будову головно 20-ми
роками XVIII ст. Наступні ж, як правило,
переносили будівництво на 30-ті роки, або ж наголошували на тривалому процесі,
що розпочався ще на початку 20-х років і тривав більше десятиліття.
Фактично три перераховані
вище документи[9] стали тією основою, на
якій усі пізніші автори робили свої висновки про час побудови палацу у
Вишневці, ініціатора цієї будови та ступінь його втручання в існуючі
конструкції (від тези про будову «з нуля» і до версії з існуючою частиною
старого замку). Здавалося б, ці документи дозволяють нарешті скласти пазл під
назвою «побудова Вишневецького палацу» у цілісну картинку», яка виглядає
наступним чином: до 1731 року Михайло Сервацій палацу у Вишневці не будував
(адже відомості серед важливих подій про це у його власних «мемуарах»
відсутні), або ж проводив проектні та незначні будівельні роботи, а масштабну
реконструкцію з добудовою бічних флігелів було розпочато лише з середини 1731
року, про що свідчать «рахунки з будови».
Однак існує цілий ряд
моментів, що змушують критично віднестися до такого сценарію…
Але про це уже в наступних
публікаціях.
[1]
Pszezdziecki A. Podolo, Wolyn, Ukraina. s. 96-113.
[2]
Pszezdziecki A. Podolo, Wolyn, Ukraina. s. 112.
[3] Варто також зазначити, що
легенда походження Вишневецьких від Дмитра Корибута так яскраво описана в
панегірику також виявилася міфом.
[4] Betlej A. Paweł Giżycki SJ Architekt Polski XVIII
wieku. s. 15.
[5] Betlej A. Paweł Giżycki SJ Architekt Polski XVIII
wieku. s. 123.
[6] Giżycki P. Relacya Apparencyi, y samego aktu pogrzebowego.
[7] Betlej A., Dworzak A., Markiewicz A. Pałac w
Wiśniowcu. s. 9.
[8]
Czamanska I. Wisniowieccy.
Monografia rodu. s. 427.
[9]
Якщо врахувати, що щорічник швидше спростовує ніж підтверджує будівництво
палацу Михайлом Сервацієм, то можемо говорити про лише два відомих на сьогодні
документи.
Використана
література.
1. Betlej A. Paweł Giżycki SJ Architekt
Polski XVIII wieku. Towarzystwo Naukowe SOCIETAS VISTULANA. Kraków 2003.
2. Betlej A., Dworzak A., Markiewicz A. Pałac
w Wiśniowcu w świetle inwentarzy staropolskich. Kraków 2016.
3. Giżycki P. Relacya Apparencyi, y samego aktu pogrzebowego: ostatniego z domu s. p. j. o. xiązęcia jmci Wisniowieckiego Michała Serwacego Korybuta. W drukarni OO. Bazylianow
Poczaiowskich.
4.
Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia rodu. Poznan 2007.
5.
Pszezdziecki A. Podolo, Wolyn, Ukraina, obrazy miejsc i czasow, - Wilno, 1841. – t I.
6. Stecki T. Wolyn pod wzgledem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. – Lwow, 1864. – t I.
Немає коментарів:
Дописати коментар