В минулій статті я здійснив спробу аналізу відомих на сьогодні документальних
джерел, які могли використати історики в своїх працях на тему побудови Вишнівецького
палацу та часу, коли це будівництво могло мати місце. Як виявилося, не зважаючи
на одностайність думки сучасних дослідників, жодних підстав для якихось
категоричних висновків в цих джерелах немає.
В даній публікації спробую в хронологічній послідовності прослідкувати позицію істориків, які в різний
період часу торкалися теми побудови Вишнівецького палацу. Важливо зрозуміти: на
чому базувалися їх висновки, як змінювалася тенденція та якою є думка сучасних
дослідників? Зрештою, на скільки обґрунтованим може бути твердження про Михайла
Сервація, як фундатора Вишнівецького палацу.
Отже, чи не першим з дослідників минулого, хто побував у Вишнівці та мав можливість не лише на власні очі бачити ще не розпорошені бібліотечні колекції, а й поспілкуватися з нащадками Вишневецьких (щоправда по жіночій лінії) став польський історик Олександр Пшездзецький. Сталося це майже через ціле століття після смерті останнього представника роду князя Михайла Сервація. Як зазначає сам автор, під час його дослідницької роботи, завдяки гостинності деяких родичів і знайомих йому вдалося попрацювати там, де іншим доступ був закритим – в приватних бібліотеках та родинних архівах. Серед родичів історика був і граф Кароль Мнішек – тодішній власник Вишнівецького маєтку[1].
Судячи з тексту твору,
написаного автором в його розпорядженні було не так уже й багато джерел
(можливо, мав місце і брак часу на дослідження саме Вишнівецького маєтку).
Очевидно, що біографічні відомості про Дмитра Корибута та його синів було взято
з відомої хроніки Мацея Стрийковського.[2]
Інформація стосовно Солтана, як першого князя «на Вишнівці» і його братів є практично цитатою панегірику,
написаного єзуїтом П. Ґіжицьким з нагоди похорону останнього представника роду
Михайла Сервація у середині XVIII ст.[3]
Також автор (як сам зазначає) використав ряд рукописів, зроблених свого часу
тим же Михайлом Сервацієм, що зберігалися в бібліотеці Чорного Острова.
Цікаво, що усі джерела
інформації О. Пшездзецький назвав. Усі, крім одного – панегірика (!), який, без
сумніву, був в його розпорядженні та заховався за фразою «згідно деяких авторів»[4].
Чому ж посилання на це джерело не знайшло свого місця в праці. Напевно причина
банальна – автор розумів, що надійність цього «документа», м’яко кажучи, не дотягує
аби фігурувати в серйозному історичному трактаті. Однак для нас важливо, що
саме це джерело і стало базою для твердження про Михайла Сервація як
будівничого палацу. Іншого просто не було. Щоправда тут можна говорити про
якусь усну версію, почуту на місці. Проте період у 120 років здається занадто
великим аби щось пам’ятати достеменно. Зрештою, навіть якщо й припустити, що
якась усна розповідь мала місце, то, зважаючи на значний період часу,
відрізнити будівництво від масштабної реконструкції навряд чи було
можливим.
Що стосується, власне,
побудови палацу, то О. Пшездзецький констатує лише, що Михайло Сервацій «у Вишневці збудував палац на давньому
замковому обійсті і гарний сад навколо нього влаштував». Про час будови та
ступінь знищення «замкового обійстя» автор нічого не говорить, хоча з контексту
можна зрозуміти, що сталося це під час подружнього життя Михайла Сервація з першою
дружиною Катериною Дольською, тобто до 1725 року. Можна припустити, що саме
відсутність інформації про будівництво в автобіографічних відомостях Михайла
Сервація, яку О. Пшездзецький не міг не помітити, і була тією причиною, що
спонукала дослідника не акцентувати уваги на хронології самої будови. Адже його
версія часу будівництва не знаходила свого підтвердження в щорічнику князя.
Незадовго після О. Пшедзецького Вишнівець відвідав волинський краєзнавець Тадеуш Єжи Стецький з тією ж метою – зібрати відомості про історію роду та маєтку. На жаль, зібрані на місці матеріали «по гарячих слідах» видати не вдалося. А згодом, після поразки січневого повстання 1863 р. Т. Стецький змушений був виїхати за кордон. Після повернення через п’ять років історик передав рукопис написаного раніше тексту редактору львівського «Літературного Тижневика». Проте повернути назад, не дивлячись на численні зусилля власника, напрацювання з історії Волині уже не вдалося.
Згодом Т. Стецький серед, як
сам стверджує, “Starych szpargalow”
знайшов закинуті колись нотатки з Волинської подорожі, що дозволили заново
відтворити рукопис тексту. Однак, «загинув
один з найцікавіших розділів, опис Вишневця, який через значну відстань і зміну
стосунків, відновити згідно перших джерел не вдалося»[5].
Таким чином, як зізнається автор, матеріали з історії Вишнівця для своєї книги
змушений був черпати з уже виданих до того праць Ю. Бартошевича, К. Стадницького
та О. Пшездзецького. Та оскільки про будівництво палацу писав лише О.
Пшездзецький, то, відповідно, у своїй праці «Волинь під поглядом статистичним,
історичним і археологічним», що побачила світ аж у 1871 році автор лише
повторив тезу О. Пшездзецького про збудований палац на «обійсті замковому» та
закладений біля нього сад[6].
Дещо нижче Т. Стецький вказує
і період будівництва «біля 1720-го року»[7].
Це припущення випливало виключно з історичного контексту, описаного О.
Пшездзецьким. На конфлікт цього періоду із щорічником князя автор просто не
звернув уваги. Очевидно, що Т. Стецький не знав джерела походження інформації
стосовно будівництва палацу, яке використав його попередник (адже О.
Пшездзецький його просто не вказав) і покладався виключно на авторитет самого
О. Пшездзецького та разом з тим,
мимоволі, підкріпив цю
позицію для наступних дослідників уже і власним авторитетом.
Таким чином, доводиться
констатувати, що саме сповнений легендами панегірик та, що не мало важливо, підкріплений історичним авторитетом О.
Пшездзецького та Т. Стецького і став тією базою, на якій до 1939 року[8]
будували свої версії «про будівництво Вишнівецького палацу» усі наступні
дослідники. Крім цього, варто відзначити ще два моменти, пов’язані з працею Т.
Стецького. Перший – той, що автор повторив помилку свого попередника про
побудову палацу з «тесаного каміння»[9],
яку пізніше знову ж таки підхопили і розтиражували інші дослідники. І другий – що
автор, здається, вперше наголосив на здобутті замку «вогнем і мечем» турками у
1672 році і знищенні «до щенту» Вишнівця[10]. Проте наступні автори це «знищення дощенту»
перенесли уже на мури замку…
В березні 1912 року виходить черговий місячник «Старые годы» з об'ємною статтею братів Владислава та Георгія Лукомських «Вишневецький замок». Судячи з усього жодного першоджерела, яке б свідчило про дату чи автора будівництва Вишнівецького палацу автори в своєму розпорядженні не мали.[11] Проголошуючи Михайла Сервація фундатором Вишнівецького палацу, вони повністю покладалися на авторитет О. Пшездзецького та Т. Стецького. Дату будівництва брати Лукомські «переносять» на 30-ті роки XVIII ст., щоправда мотивують це не відсутністю інформації про будову в автобіографії князя (що було б більш логічно), а наявністю на головному фронтоні палацу гербів князівської пари Вишневецьких та Радзивілів. Нагадаю, що третій шлюб князя Вишневецького з Теклею Радзивіл відбувся у лютому 1730-го року.
Тобто, за версією Лукомських
попередній замок був знищений турками у 1672 р., а палац з'явився на його місці
аж у 30-х роках XVIII
ст. «Зведено його було, як на це чітко
вказують герби фронтону головного фасаду, під час третього шлюбу Михайла
Сервація Вишневецького з княгинею Радзивіл, тобто між 1731 та 1744 роками.
Таким чином усі письмові вказівки про побудову замку у Вишневці у 1720 році
відпадають …».[12]
Очевидно тут автор має на увазі пряме твердження Т. Стецького та непряме О.
Пшездзецького. Однак виводити дату побудови споруди від появи в ній якихось
нових елементів декору (в даному випадку гербів князівської пари на головному
фронтоні палацу) є не логічним. Адже, очевидно, що герби могли бути вміщені в
уже існуючий фронтон, чи добудували сам фронтон з гербами в мури старої споруди.
Більше того, більшість наступних авторів визнають факт існування старого замку,
який увійшов до нової споруди і в якому просто було вміщено згадану ліпнину.
В 30-х роках минулого
століття польський дослідник Владислав Томкевич у ІІІ томі «Рочніка
Волинського» під назвою «Історія колекцій Вишнівецького замку» на основі
відомих уже нам джерел компілює свою версію подій: «Вишнівецький палац був збудований останнім з князів цього роду у 1730 –
40-х роках на місці старого замчиська, знищеного турками в 1672 р. Будівничий
нової резиденції, Михайло Сервацій Вишнівецький, канцлер а пізніше гетьман
великий литовський «пан чотирнадцятимільйонного маєтку», здійснив кілька
подорожей по Європі, багато побачив, багато речей навчився, також, незалежно
від вроджених ще польських вад характеру, відрізнявся освіченістю з-поміж
сучасного йому суспільства саської епохи. Очевидно в закордонних мандрівках
сформував собі досить значний естетичний смак, який прагнув втілити в життя
через побудову численних будівель і нагромадження в них предметів мистецтва.
Отже, з ініціативи гетьмана і під його особистим керівництвом побудували
французькі архітектори у Вишневці величезну з більш ніж сотнею кімнат споруду,
збудовану у формі прямокутної підкови»[13].
Фраза про «численні будівлі»
а також перша позиція в списку посилань у вигляді Pawła Giżyckiego і його
«Relacyi apparencyi y samegu aktu pogrzebowego... Michała Serwacego Korybuta...»
яскраво свідчить про першоджерело інформації – той же похоронний панегірик.
Можливо, що «хвалебний твір» і не став би джерелом для історика, якби не така ж
позиція усіх його попередників. За іронією долі, сформована на тому ж
панегірику …
У 1939 році польський історик
Збігнєв Ревський увів до наукового обігу та ототожнив із Вишнівецьким палацом
так звані «рахунки з будови». Опрацювавши отриманий матеріал З. Ревскі прийшов
до наступного висновку: «з'явилася
можливість точно віднести раніше невідому дату початку робіт з будови палацу до
першої половини 1733 р.; відомості про одночасне закінчення штукатурних робіт в
кабінеті княжної в співставленні з рахунками наступного (1733) року за
підготовчі роботи з будівництва «майбутньої фабрики»[14] (нагромадження
значної кількості будівельних матеріалів – дерева, каміння, цегли, черепиці,
земляні роботи) здається підтверджує попередню традицію, що останній князь
Вишневецький Михайло Сервацій перебудував головний корпус палацу та добудував
крила і павільйони»[15].
Зазначу, що в згаданих рахунках ні про Вишнівець, ні тим більше про палац мова
не йде, а висновки зроблені З. Ревським, як і наведений ним документ, будуть
предметом аналізу наступних публікацій.
Інший польський історик,
автор серії видань «Історія резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої» Роман
Афтаназі, керуючись позицією перших дослідників зазначає, що «за дату появи
нового Вишнівецького палацу приймають 1720 рік». Однак далі адаптує цю версію
до опублікованих З. Ревським «рахунків», зазначивши, що 1720-ті роки «є швидше датою початку робіт, які тривали ще
кільканадцять років»[16]. Також автор
стверджує, що князь Михайло не розпочинав роботи «з фундаментів», а лише
прибудував до старого замку крила та звів «кордегарди».
У 2006 році вийшла друком праця Л. Шиян, присвячена історії роду та маєтку у Вишневці. Авторка, як і її попередники також будівничим палацу називає останнього представника роду князя Михайла Сервація. «Звичайною датою будівництва вважається 1720 рік. Деякі сучасні дослідники, не погоджуючись з цим, відносять його зведення до більш пізнього часу, періоду подружнього життя Міхала Сервація Вишневецького і Теклі Радзивілл, а саме 1730 – 1744 років»[17] - зазначає Л. Шиян. Своє припущення про більш пізні будівельні роботи авторка, як і брати Лукомські, обґрунтовує наявністю фронтону з гербами князівської пари та геральдичних елементів обробки віконних амбразур.
У 2007 році виходить перша і
єдина на сьогодні моногафія роду князів Вишневецьких польського історика Ілони
Чаманської. Що стосується побудови палацу і його автора І. Чаманська є досить
лаконічною та зазначає наступне: «Великим
викликом (для Михайла Сервація – К. М.) стала відбудова родового гнізда –
Вишневця. Містечко було повністю знищено під час турецьких воєн, не відомо чи
що не будь залишилося з житлових приміщень, що знаходилися в межах замкових
мурів. Схоже, що будову палацу на місці де він стоїть сьогодні розпочав ще в
1640 році князь Ярема. Можливо князь Михайло використав якісь вже існуючі мури,
проте цілий палацовий ансамбль був новим. В цій споруді виразно проглядаються
впливи французької культури, припускають, що її архітектором був хтось з учнів
Мансарта. Згідно анотації Наполеона Орди палац мав бути закінчений в 1722 році,
проте до того часу могли стояти лише мури, закінчення ж робіт тривало ще в 30-х
роках XVIII ст. – свідчать про це хоч би
вміщені в декорі фронтону та середини палацу герби Вишневецьких і Радзивілів»[18].
На рахунок декору, як аргументу, що вказує на час побудови палацу уже було
сказано вище. Проте тут варто відзначити, що авторка чи не першою припускає, що
будову палацу (на жаль, не конкретизує, що вона мала на увазі під словом
«палац») розпочав ще князь Ярема Вишневецький.
У 2016 році виходить доволі
об'ємне науково – популярне видання «Князі Вишневецькі», де теми побудови
палацу торкаються відразу два автори. Зокрема кременецький дослідник Володимир
Собчук притримується позиції, близької до братів Лукомських та зазначає, що «…в 1730-х роках на руїнах замку збудував
(Михайло Сервацій – К. М.) розкішну резиденцію».[19]
В іншій статті присвяченій Вишнівецькому палацу історик Любов Шиян зазначає, що
«Перша спроба втілити задумане (відновити
Вишнівецький маєток – К. М.) була здійснена ще в 1716 році … Певні роботи
проводилися у Вишневці впродовж 1732 – 1733 рр… Павільйони, які його оточують і
крила представляють собою перебудовані оборонні вежі та мури»[20].
Із всього вищесказаного доволі чітко випливає, що до 1939 року єдиним
першоджерелом, або свого роду наріжним каменем, на якому й була зведена
історична конструкція про Михайла Сервація, як будівничого Вишнівецького палацу
був все той же панегірик, написаний з нагоди похорону князя єзуїтом П. Гіжицьким.
Саме на це джерело (прямо чи посередньо) і посилаються усі без виключення
дослідники, при цьому не завжди вказують саме джерело. Про специфіку цього
джерела мною було сказано в попередній статті. Другим аргументом на користь
того, що Михайло Сервацій здійснював якісь будівельні роботи стали «рахунки з
будови», опубліковані З. Ревським у 1939 році.
Як бачимо поки що запитань
більше, ніж відповідей. Якщо датувати будівництво 20-ми роками XVIII ст.,
то не зрозуміло, чому це не відобразилося серед «пам'ятних подій» князя під час
їх письмової фіксації у 1731 році? Невже будівництво родового гнізда для князя
мало менше значення, ніж «мури в Кароліні», які до того ж будувалися значно
давніше? Якщо ж побудова мала місце лише в 30-х роках того ж століття, то
виникає інше запитання: де жив князь, коли повернувся на батьківщину у 1716
році? де влаштовував власне весілля у 1725 році? Невже на згарищі після
татарських погромів? Очевидно, що ні. Зрештою, якщо Михайло Сервацій здійснив
лише реконструкцію палацу, то на скільки масштабною вона була і кого потрібно
вважати фундатором палацу? Не менш важливою була б відповідь на запитання – що
ж саме будували протягом 1732 – 33 років?
Про все це поговоримо згодом
…
[1]
Przezdziecki A. Podole, Wołyn,
Ukraina. s. V.
[2]
Напевно зберігалася в бібліотеці палацу, як головна книга для вивчення
генеалогії роду.
[3]
Про історичну цінність цього джерела ми говорили в першій частині нашої
розвідки.
[4]
Przezdziecki A. Podole, Wołyn,
Ukraina. s. 37.
[5]
Stecki T. Wołyn pod względem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. s. III.
[6]
Stecki T. Wołyn pod względem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. s. 341.
[7] Stecki T. Wołyn pod względem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. s. 352.
[8]
Саме в цьому році З. Ревський опублікував «Рахунки з будови» Вишнівецького
маєтку, що, безумовно, вплинули на позицію наступних дослідників.
[9]
Stecki T. Wołyn pod względem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. s. 352.
[10] Stecki T. Wołyn pod względem statystycznym,
historycznym i archeologicznym. s. 303.
[11]
Панегірик П. Ґіжицького відсутній в переліку джерел, якими користувалися В. і
Г. Лукомські.
[12] Лукомские В., Г.
Вишневецкий замок. с. 19.
[13] Tomkiewicz
W. Dzieje zbiorów Zamku Wiśniowieckiego. Rocznik Wołynski. s. 413.
[14]
Мається на увазі споруда, будинок.
[15]
Rewski Z. Rachunki budowy pałacu i kościoła w
Wiśniowcu. s. 72.
[16] Aftanazi R. Wiśniowiec // Dzieje
rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. s. 533.
[17]
Шиян Л. Вишневець та князі Корибути-Вишневецькі. с. 34.
[18]
Czamanska I. Wiśniowieccy monografia rodu. Wydawnictwo Poznanskie. Poznan 2007.
s. 427.
[19]
Князі Вишневецькі. Науково – популярне видання. с. 222.
[20]
Князі Вишневецькі. Науково – популярне видання. с. 226-227.
Використана
література.
1.
Князі Вишневецькі. Науково – популярне видання.
Під науковою редакцією Ігоря Тесленка. ТОВ Балтія-друк. 2016.
2.
Лукомские В., Г. Вишневецкий замок / В., Г.
Лукомские // Старые годы. – 1912. – № 3. – С. 1– 47.
3.
Шиян Л. Вишневець та князі Корибути-Вишневецькі.
Тернопіль, видавництво «Горлиця», 2006.
4.
Aftanazi
R. Wiśniowiec // Dzieje
rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Cz. 2, [Ziemie ruskie Korony].
T. 5, Województwo wołyńskie. s.
529 – 587.
5.
Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia rodu. Poznan 2007.
6.
Giżycki
P. Relacya Apparencyi, y samego aktu pogrzebowego:
ostatniego z domu s. p. j. o. xiązęcia jmci Wisniowieckiego Michała Serwacego Korybuta. W drukarni OO. Bazylianow
Poczaiowskich.
7. Przezdziecki A. Podole, Wołyn, Ukraina.
Obrazy miejsc i czasów. T. 1. Wilno 1841.
8. Rewski Z. Rachunki budowy pałacu i kościoła w
Wiśniowcu. Biuletyn Historji Sztuki i Kultury:
kwartalnik wydawany przez Zakład Architektury Polskiej i Historji Sztuki
Politechniki Warszawskiej. 7 /1 (1939) s. 69-75.
9. Stecki T. Wołyn pod względem
statystycznym, historycznym i archeologicznym. Serya 2. Lwów. Drukarnia zakładu
nar. im. Ossołinskich. 1871.
10. Tomkiewicz
W. Dzieje zbiorów Zamku Wiśniowieckiego. Rocznik Wołynski. T. III. Równe 1934. S.
413 – 434.
Немає коментарів:
Дописати коментар