Думаю, сьогодні очевидним є
той факт, що російський агресор живе в полоні власних ілюзій і власному
ментальному мікросвіті, який не має нічого спільного з реальністю ХХІ ст. Це
чітко випливає в тому числі і з його статті «Про історичну єдність росіян та українців». Якщо прийняти той факт, що в цій
доволі об’ємній публікації
викладено дійсно думки автора, то напрошується
однозначний висновок – історія має значення. Адже це саме незнання історії
стало головною причиною розв’язання кривавої війни і те ж саме незнання стане
причиною поразки агресора.
Сьогодні абсолютно очевидно,
що ментальність Владіміра Путіна застрягла далеко в середньовіччі в той час,
коли решта світу пройшла величезний шлях еволюції. Чи він не хоче знати правду,
чи просто нікого немає аби йому пояснити – це вже інше запитання.
Як на мене, фундаментальна
помилка, яка червоною ниткою проходить через усю статтю агресора це не
розуміння того факту, що український народ і правляча еліта на території
України в більшості випадків не є тотожними поняттями. Категорично неправильно розглядати
історію України через призму поведінки її еліти (на жаль, цим не рідко грішать
і вітчизняні історики). Дуже часто діяльність цієї «еліти» не відповідала
прагненням народу, а навпаки була направлена на знищення чи придушення його волі.
Зрозуміло, що в ту далеку епоху це було
нормою життя практично всього світу, але ж часи змінилися і це сьогодні
неможливо не враховувати.
Україна прокинулася! За 30
років ми змогли подолати шлях, який інші суспільства долали століттями. І
причина «надшвидкісного руху» тут проста. Наші предки дуже давно уже мали такий
суспільний устрій, який ми називаємо сьогодні одним словом – демократія, і до
якого цивілізований світ прийшов лише тепер. Цей устрій для нас є природнім,
він не був ніким насаджений нашим предкам, а виник еволюційно, що називається
методом спроб і помилок. Ще в середині першого тисячоліття візантійський
історик Прокопій Кесарійський так писав про наших предків: «Племенами цими,
слов'янами й антами, не управляє одна людина, вони здавна живуть у демократії,
і тому як успіхи, так і негаразди обговорюють у них спільно».
Після проголошення
незалежності українці дуже швидко зібралися і змогли сформували ту необхідну
критичну масу національного свідомого суспільства, яка стала найкращим
запобіжником для появи місцевого диктатора. Форма організації суспільства, яку
ми сьогодні називаємо демократією закладена у нас на генетичному рівні.
Зрозуміло, що сотні років життя під чужими окупаційними режимами не могли не
приспати нашу свідомість, проте лише приспати. Нам не потрібно було вчитися, аби зіп’ястись
на ноги, достатньо було просто прокинутися. Ментальна стіна, «яка виникла в
останні роки між Росією і Україною» і про яку пише В. Путін у своїй статті
дійсно існує, проте вона не розділяє український народ з російським. Просто
неможливо ментально розділитися з «особою», яка лежить в глибокій комі. Ця стіна ділить український народ з
російським «анестезіологом». І в даному випадку абсолютно очевидним є той факт,
що перемога українського народу потрібна і народу російському, аби теж
прокинутися. Зрозуміло, що пробудження мільйонів – це кінець панування диктатури
або ж «руского міра». Саме тому шум «українського світу» (а не зброї, як
зазначено в офіційних повідомленнях) є таким небезпечним для режиму.
Володимир Зеленський був
абсолютно правий, коли говорив, що ми усі президенти. Адже ми дійсно вибираємо
президента, який лише представляє інтереси суспільства. Виходячи з цієї формули
саме суспільство і є президентом. У нас немає «анестезіолога» біля ліжка з яким
можна тихенько домовитися чи залякати. Іншими словами, національно-свідоме
суспільство є не лише головним стримуючим фактором «помилки президента», його
свого роду «проблемою», а й тим потужним плечем, на яке може опертися справжній
лідер у випадку небезпеки. Головне тут «відчути» своє суспільство і працювати
для нього. Думаю, тут варто привести приклад братньої Польщі, яка, як ми
знаємо, завжди існувала в головах кожного поляка, навіть коли не існувала на
карті. Свідомий народ використав першу ліпшу нагоду аби ментальну Польщу
«нанести» на політичну карту світу та перетворити в реальну.
Україна ХХІ ст. - це така Україна, де на перше місце виходить не
президент і навіть не територія, а свідоме патріотично налаштоване суспільство
– ми з вами. Нам потрібно чітко зрозуміти, що Україна в наших головах і таку
Україну поневолити просто неможливо. Сьогодні ми реально бачимо ментальний
«глобус» України, де українець кожен,
хто не хоче бути рабом у власному домі.
Немає сумніву, що середньовічна
свідомість агресора, чи його радників дійшла до висновку, що нападом на Україну
він відкриє «ящик пандори» і його приклад наслідують інші «претенденти» на шматок
української землі. Однак «інші претенденти» давно уже перейшли у ХХІ ст., коли
в центрі уваги стоїть не територія, а, власне, людина, її свобода та комфорт.
Який сенс завоювати весь світ, якщо ти при цьому знищуєш власний народ? Хто
буде жити на захопленій землі? Хіба будь-яка влада вартує того аби за неї
гинули люди? Ці питання виглядають риторичними з погляду людини ХХІ ст., проте
ментальність середньовіччя говорить зовсім про інше.
Україна сьогодні на
глобальному рівні веде боротьбу не лише за простір, а й за час. Саме від цієї
боротьби буде залежати, чи залишиться наш світ в умовах ХХІ ст., чи повернеться
назад в середньовіччя? Питання чи залишиться взагалі, навіть ставити
страшно. І тут Україною має стати весь
цивілізований світ, усі, хто сьогодні не сплять мають відчути небезпеку і
долучитися до боротьби. І навіть сита заможна Європа, яка не почула перші
дзвіночки небезпеки, тепер повинна здригнутися, аби не проспати гудки сирени,
що лунають по цілому світу …
Все буде Україна, але перед
цим обов'язково має бути перемога!
Немає коментарів:
Дописати коментар