В попередній статті я спробував пояснити походження ряду топонімів сучасного Східного Поділля – зокрема Вінниці, Брацлава, Хмільника та Сокільця. І хоч розвивати цю тему не входило в мої найближчі плани, однак написати дану статтю-відповідь змусила реакція мого колеги (іноді опонента), відомого краєзнавця пана Руслана Підставки.
Хочу звернути увагу, що головною метою моєї публікації було виключно показати ймовірне походження вищезазначених топонімів, однак шановний Руслан Підставка перевів дискусію в близьку йому площину походження княжої династії Збаразьких. І, дійсно, між цими, здавалося б, зовсім різними проблемами існує прямий зв’язок, адже першими історично відомими землями, що належали князю Федьку Несвізькому (ймовірному протопласту династії князів Збаразьких, Вишнівецьких та ін.) були саме Вінниця, Хмільник та Сокілець. Крім цього, цей історичний персонаж в 30-х роках XV ст. займав уряд старости Брацлавського і Кременецького та мав ще у власності Збаразьку волость.
У зв'язку з вище викладеним розділимо нашу відповідь на
три частини:
-
власне, ще
раз про самі топоніми;
-
відповіді на
поставлені Русланом Підставкою запитання;
-
про проблему
походження династії Збаразьких.
Отже, якщо говорити про походження назв Вінниці,
Хмільника, Брацлава і Сокільця, то ми можемо дуже довго дискутувати на рахунок
правдивості того чи іншого джерела. Можемо погодитися з тим, що літописна
повість про Поділля в розпал польсько-литовської боротьби за ці землі була
навмисно створена аби підкреслити право Литви володіти ними. Аргументи
істориків на користь саме такого розвитку подій є більш, ніж переконливими. Однак, навіть якщо
визнати літописну розповідь за пізнішу замовну публікацію, а битву під Синіми
Водами вважати дрібною сутичкою чи взагалі поставити під сумнів, що така мала
місце, все ж не підлягають сумніву наступні моменти:
-
захоплення
(чи заволодіння якимось іншим шляхом) подільських земель литовським князем
Ольгердом та його племінниками Коріатовичами в середині XIV ст., безумовно,
мало місце. В даному випадку можна навести тезу М. С. Грушевського про те, що
«звістка Никонівської компіляції свобідна від таких закидів (мається на увазі
політичний підтекст літописної повісті про Поділля – М. К.), боронить історію
Ольгердового походу і зв’язаних з нею початків окупації Поділля»;
-
на землях, звідки прийшли майбутні власники Поділля існують
практично ідентичні назви поселень;
-
До приходу
литовців жоден з вище зазначених топонімів на Поділлі не згадується, а відразу
після їх приходу саме поселення-клони стають адміністративними осередками
землі, де править нова еліта. Зрозуміло,
що адміністративні осередки, які
виникли після приходу
литовців мали існувати в тісному зв’язку з їх новими власниками. Відповідно,
немає нічого дивного, що Гедиміновичі не лише збудували «городи», але й дали їм
імена.
Лише цих три тези мали б наштовхнути дослідника на думку
про північне походження подільських топонімів. І свого роду «лакмусовим
папірцем» може стати Брацлав, який на відміну від свого литовського (чи
білоруського) клона на Поділлі не пов’язаний з жодним Брячиславом, а, відповідно, немає жодної
логічної версії походження. Також зазначимо, що при всіх її недоліках дана
гіпотеза, як мінімум, має право на життя, а в очах автора на сьогодні саме вона
видається найбільш переконливою.
Тепер спробуємо дати відповіді запитання поставлені Паном
Русланом Підставкою. Отже, по порядку:
1. Якщо "… в другій половині XIV
ст. Вінниця фігурує в документах як «Вєніч», то в яких саме?
Вперше назва «Вінниця» зустрічається в 2-ій половині XIV
ст. (тобто після приходу Ольгерда з племінниками) у «Списку руських міст
далеких і близьких» та записана як «Вєнічя». Тут, однак, потрібно врахувати лінгвістичний
фактор: нова литовська еліта розмовляла однією мовою, місцевий люд іншою, а
літописець міг використовувати ще іншу - третю мову письма. Таким чином
трансформація литовської за походженням назви могла відбутися миттєво, скажім,
в інтерпретації місцевого
населення, чи під пером літописця. В даному випадку трансформація «Вялец –
Вяничь – Вєнічя» видається цілком прийнятною. Тим більше, ця версія виглядає переконливо, якщо врахувати
додатковий аргумент у вигляді практично незмінених Хмільника, Брацлава та
Сокільця.
В грамоті надання Федором Коріатовичем своєму слузі
Гринькові Сокільця (яку Р. Підставка додав до своєї статті) згадується княгиня
«Андріанова Вєніцьская». В даному випадку вважаємо, що приведена згадка ніяк не
може спростовувати нашу гіпотезу. Адже назва княгиня «Вєніцьская» цілком могла бути похідною від «Вєнічя». Як, приклад, можна привести того ж Федька Несвіцького, патронім,
якого більшість дослідників виводять від поселення Несвіч, що біля Луцька. І в
першому, і в другому випадку ми бачимо заміну літери «ч» на «ц».
2. "Цей факт дозволяє сьогодні не
лише підтвердити правдивість слів літописця про відсутність будь – якого
«города» на цих теренах…", - пише автор.
• А як же "твєржа" Смотрич на цій же
сторінці цього ж цитованого литовського "Літопису"?
Із цитованого літопису можна зробити висновок, що в
свідомості автора (неважливо, коли був написаний текст і чи відповідав він дійсності)
поняття «твєржа» і «город» не є тотожними. Тобто, якщо не було «города», то це
не означає, що не було «твєржі». З іншої сторони, як виглядає, головною метою
твору було зафіксувати факт литовської присутності в регіоні, яка передувала
присутності польській, все інше було просто фоном.
Однак, якщо взяти до уваги реалії, в яких перебувала подільська земля в період від
татарського захоплення і до приходу Ольгерда (пряме підпорядкування населення
татарам), то важко уявити існування тут якогось менш-більш серйозного
оборонного замку. Зрештою, ми не знаємо, що саме автор описав терміном «твєржа».
Можливо, малося на увазі руїни чи просто місце, придатне для оборони. Тобто, автор мав на увазі, що
литовці знайшли собі місце, де й побудували «город» Смотрич. Саме так це
зрозумів і В. М. Михайловський – «Прийшовши на Поділля, брати Коріатовичі, як
розповідає «Повесть о Подолье», не знайшли тут жодного міста чи замку. Для
своєї резиденції вони обрали місцевість на р. Смотрич, де і збудували
однойменне місто».
Напевно, що все ж таки головним посилом автора «повісті»
було донести до читача думку про первісно литовське захоплення Поділля та той
факт, що захоплення це почалося саме із Смотрича. Ймовірно, Смотрич в тексті повісті був вказаний не випадково.
Існує версія, що сам твір з’явився в 1431 – 1432 рр. тобто в період, коли після
смерті Вітовта особливо гострою була суперечка між Литвою та Польщею саме за
Західне Поділля, одним з головних оборонних осередків якого і був Смотрич.
Таким чином, невідомий автор повісті, перерахувавши замки Західного Поділля, підкреслював
литовське право на цю землю, адже східне Поділля на той час і так перебувало
під владою намісника литовського князя Свидригайла (яким, до речі, був Федько
Несвіцький).
Однак, якщо ми ще раз звернемо увагу на топоніміку, то
відразу зауважимо, що для «городів» західного Поділля (Бакота, Смортич,
Червоноград, Кам’янець та ін.) на відміну від міст східної частини Поділля,
практично неможливо знайти литовських відповідників. Дана ситуація може
свідчити про те, що первісно розселення литовців мало місце на Східному
Поділлі, та стати додатковим аргументом на користь версії про пізнішу появу
літописної повісті про Поділля та причину цієї появи – довести литовське право
і на західну частину Поділля. Можливо, саме тому автор і змістив акценти та
поставив Смотрич в осередок розселення литовців на Поділлі.
М. Грушевський робить висновок, що захоплення литовцями
Києва також відбулося у зв'язку з походом Ольгерда проти татар на Поділля.
Таким чином, якщо взяття Києва дійсно передувало підкоренню Поділля і відбулося
в рамках одного військового походу, то логічним виглядає, що спочатку мало б
бути зайняте саме Східне Поділля.
В даному контексті варто звернути увагу на ще один
топонім історичного Поділля – Летичів, який на самому початку XV ст. в
переліку замків заступає Божський. Тут також можемо говорити про литовські
впливи, адже в тій же Вітебській обл. Білорусі неподалік від сучасного
кордону з Латвією
зустрічаємо значну кількість подібних назв, як то – Латиші, Латишки, Латушки,
ще раз Латишкі і т. д. (на листівках поч. ХХ ст. назва подільського міста
записана, як Латичув). Знову ж таки, саме литовським чинником і потрібно
сьогодні пояснювати занепад давнього болохівського Божська та утворення на його
місці нового адміністративного осередку – сучасного Летичева,
що в черговий раз доводить
правдивість нашої гіпотези.
3. "И посекши лес оуморовали город
Каменец, а с того вси городы П о л о ц к и я оуморовали и всю землю Подольскую
осели».
• Тобто, "оуморовали Каменец", потім
поїхали Полоцькі міста мурувати (а їх що до цього часу не було?), а тоді
(повернувшись назад(?)) всю Подільську землю оселили.?!» Трохи дивує така
біганина литовців з Полоцька на Поділля ТУДИ-НАЗАД!
Дане питання взагалі позбавлене логіки і виникло, як
видається, через не розуміння автором (питання) фрази «а с того всі городи полоцкія
оуморувалі». Мається на увазі просто факт побудови полоцьких за назвами
«городів-клонів» на Поділлі після приходу сюди Коріатовичів. Зрозуміло, що
полоцькі поселення існували за довго до виникнення їх подільських «копій». Ні
про які походи сюди-туди тут не йдеться.
Висновок про появу усіх чотирьох топонімів (чи, навіть
п’яти, включаючи й Летичів) після приходу литовців Коріатовичів базується на
тому факті, що жодне історичне джерело раніше ці назви не згадує. Все інше лише
гіпотези, які дуже легко спростувати. Скажімо Василь Вінницький згадується аж у
1388 р. і він, звичайно, міг бути першим власником Вінниці (першим по
відношенню до своїх предків). Щодо «Вєнічя - Віницький», то я уже наводив
приклад з Несвічем і Несвіцьким. Зрозуміло ж, що усталених правил правопису на
той час просто не існувало і патронім міг бути записаний по-різному просто тому, що записували його різні люди. На рахунок
«Сокілець – потужний центр волості за 29 років», то,
по-перше, не зрозуміло, як
шановний Р. Підставка виміряв його «потужність», а, по-друге, центром волості він мав стати відразу після побудови
замку, для чого достатньо і 10-ти років, а, можливо, й менше.
Подальші припущення автора взагалі важко коментувати і
виникли вони, як видається, через просте нерозуміння історичного контексту тієї епохи.
Просто ще раз зазначимо, що ЖОДНЕ історичне джерело ЖОДНОГО топоніму, що нас
цікавить до приходу Коріатовичів на Поділля не згадує.
Тепер щодо проблеми походження князів Збаразьких, Вишневецьких і т.
д., проблема, яка цілком заслужено отримала назву «Генеалогічної війни».
Погоджуся з паном Русланом Підставкою, що локалізація родового гнізда князя
Федора Несвіцького має дати ключик до розуміння таємниці, яку історики України,
Польщі, Литви, Білорусії та Росії не можуть розгадати уже більш,
ніж півтора століття. Очевидно, що
той, хто зможе «знайти» родовий Несвіч чи Несвіж отримає шанс розплутати
складний лабіринт таємниць пов’язаних з загадкою походження одного з
найвпливовіших родів на теренах сучасної України -
князів Збаразьких та їх
пізніших відгалужень – Вишневецьких, Порицьких і Воронецьких. Ми також працюємо
над даною проблемою і впевненні, що крапку в цій історії поставить наш проект
«Портал в минуле». Кому цікава сама суть проблеми, також відсилаємо до «Порталу». Однак для мене сьогодні
не є принциповим, хто це зробить швидше, головне, щоб переконливу відповідь дала саме українська історична
школа. Оскільки розв’язали та популяризували проблему польські фахівці (України, як держави
на той час просто не було), то, відповідно, має бути паритет, адже проблема
стосується наших земель. Зрештою, розв’язати проблему значно складніше,
ніж її сформулювати.
P.S. Як відомо, сутичка поглядів завжди продуктивна.
Навіть якщо ці погляди є абсолютно протилежними. Руслане Володимировичу, пропоную парі
– хто першим чітко вкаже походження князя Федька Несвіцького та переконливо
доведе свою гіпотезу. Для того, щоб суперечку не затягувати на чергових півтора
століття пропоную термін – один рік. На що парі – визначати Вам!
Немає коментарів:
Дописати коментар