Маленьке українське село і древня цивілізація Європи, або в жилах дзвинячан таки тече кров давніх кельтів.

Чим глибше «занурювався» в прадавню історію рідного села Дзвиняча, тим більше не покидало відчуття того, що сучасні дзвинячани є прямими продовжувачами культурної традиції давніх кельтів, а значить - їх нащадками. З першого погляду таке твердження виглядає просто неймовірним – древня цивілізація Європи і маленьке українське село. Проте це лише на перший погляд …

Battle for Ukraine. Historical front.

 

Some years ago, during my conversation with one foreigner on the historical topic, I heard a rather strange question: what is Ukraine, where did it come from, it had never existed. For now, I do not remember those few standard phrases of my answer, I do not remember whether my interlocutor was satisfied or not, but I exactly know that I was dissatisfied myself. Since then, I began my way to find out the answers in numerous books, scientific works, and articles, but instead of gaining a clear understanding, I found only new questions and new problems. I realized how deeply "sacralized" is a lot of questionable events and historical figures underlying the basis of our history. I have overcome a long and difficult way of understanding the history of the Ukrainian people. And today I would like to share the results of my search to tell you what it looks like – my own Ukraine.

"Нехай святиться Ім'я твоє...", або мова має значення!

 

Як ми знаємо ще із шкільного курсу історії письмо наші предки отримали разом із християнством наприкінці Х ст. Не дивлячись на численні зусилля дослідників, жодного документально підтвердженого факту існування письма у слов'ян дохристиянського періоду так і не було знайдено. Усім відома теза автора Х ст. Чорноризця Храбра про те, що слов'яни, коли були язичниками, не мали книжок, а користувалися виключно «чертами і різами», тобто рисками і зарубинами виглядає на правду. Зрозумілою є і причина, за якою багато дослідників просто не можуть прийняти того факту, що наші далекі предки тривалий час, знаходячись на самому пограниччі з добре розвиненою «культурою письма» так і не зуміли хоча б запозичити абетку у своїх сусідів, якщо не розробити власну.  Адже не секрет, що існували тісні торгівельні та ін. контакти з «цивілізованим світом» і слов'яни, як мінімум, не могли не розуміти значення писемності. Зрештою, са́ме запозиченням і скористалися знамениті брати Костянтин і Мефодій, але скористалися дуже пізно і лише тоді, коли на наші терени прийшла нова релігія – християнство.

Про мову молитви або роздуми на тему.

 

Сьогодні ми дуже часто чуємо, що в храмах УПЦ (пов'язаних з московським патріархатом) використовується не російська, а церковнослов’янська мова. Насправді так воно і є, але давайте розберемося, що ж це за мова і яким чином вона потрапила до нас?

Насправді та мова, яку ми сьогодні називаємо «церковнослов'янською» - це розмовна мова Болгарії IX ст., або ж давньоболгарська мова. У 863 р. на запрошення моравського князя Ростислава брати Костянтин і Мефодій (швидше всього болгари за походженням) переселилися до Моравії (сучасна Чехія) і розпочали роботу над перекладом текстів Святого Письма на відому їм болгарську мову аби дати можливість слов'янам, що там мешкали читати Святе Письмо зрозумілою їм мовою. Як відомо, на той час за церковними законами в богослужінні можна було використовувати лише три мови, які називали «створеними Богом» - латинську, грецьку та єврейську. Натомість Костянтин і Мефодій вступили в гостру полеміку з прихильниками трьохмовності і доводили право кожного народу на використання власної мови в релігії та освіті. За таку тверду позицію брати були проголошені єретикам, але, не дивлячись на спротив, свою справу довели до кінця…

Забутий символ України

            Сучасна Україна має чимало символів, які ідентифікують її у світі. Це і державні символи, як то прапор, герб чи гімн, але це, безумовно, і символи народні, які близькі кожному українцю, закарбовані глибоко у нашій генетичній пам'яті  – верба, калина, вишиванка, народна пісня і т. д.

Проте є ще один символ, про який, на жаль, усі чомусь забули і актуальність якого особливо важлива сьогодні, коли український народ вже вкотре у своїй історії веде боротьбу за елементарне право вільно жити на власній землі. Символом такої боротьби для наших предків завжди був дзвін. Той самий дзвін, що сотні років тому своїм відлунням гуртував наших предків до битви у випадку небезпеки та скликав на віче для вирішення поточних проблем у мирний час. Цілком очевидно, що й сьогодні народовладдя і єдність мають стати наріжним каменем нашого шляху до перемоги. Перше - як мета, а друге - як шлях до перемоги. Дзвін завжди мав надзвичайно важливе практичне значення в житті наших предків, а сьогодні має усі шанси стати символом відродження справжньої демократичної України з національно-свідомим суспільством.

Стратегічна помилка агресора або історія має значення.

 

Думаю, сьогодні очевидним є той факт, що російський агресор живе в полоні власних ілюзій і власному ментальному мікросвіті, який не має нічого спільного з реальністю ХХІ ст. Це чітко випливає в тому числі і з його статті «Про історичну єдність росіян та українців». Якщо прийняти той факт, що в цій доволі об’ємній публікації викладено дійсно думки автора, то напрошується однозначний висновок – історія має значення. Адже це саме незнання історії стало головною причиною розв’язання кривавої війни і те ж саме незнання стане причиною поразки агресора.

Будівництво Вишнівецького палацу. Частина 2. Що кажуть історики.

В минулій статті я здійснив спробу аналізу відомих на сьогодні документальних джерел, які могли використати історики в своїх працях на тему побудови Вишнівецького палацу та часу, коли це будівництво могло мати місце. Як виявилося, не зважаючи на одностайність думки сучасних дослідників, жодних підстав для якихось категоричних висновків в цих джерелах немає.

В даній публікації спробую в хронологічній послідовності прослідкувати позицію істориків, які в різний період часу торкалися теми побудови Вишнівецького палацу. Важливо зрозуміти: на чому базувалися їх висновки, як змінювалася тенденція та якою є думка сучасних дослідників? Зрештою, на скільки обґрунтованим може бути твердження про Михайла Сервація, як фундатора Вишнівецького палацу.