Маленьке українське село і древня цивілізація Європи, або в жилах дзвинячан таки тече кров давніх кельтів.

Чим глибше «занурювався» в прадавню історію рідного села Дзвиняча, тим більше не покидало відчуття того, що сучасні дзвинячани є прямими продовжувачами культурної традиції давніх кельтів, а значить - їх нащадками. З першого погляду таке твердження виглядає просто неймовірним – древня цивілізація Європи і маленьке українське село. Проте це лише на перший погляд …

Battle for Ukraine. Historical front.

 

Some years ago, during my conversation with one foreigner on the historical topic, I heard a rather strange question: what is Ukraine, where did it come from, it had never existed. For now, I do not remember those few standard phrases of my answer, I do not remember whether my interlocutor was satisfied or not, but I exactly know that I was dissatisfied myself. Since then, I began my way to find out the answers in numerous books, scientific works, and articles, but instead of gaining a clear understanding, I found only new questions and new problems. I realized how deeply "sacralized" is a lot of questionable events and historical figures underlying the basis of our history. I have overcome a long and difficult way of understanding the history of the Ukrainian people. And today I would like to share the results of my search to tell you what it looks like – my own Ukraine.

"Нехай святиться Ім'я твоє...", або мова має значення!

 

Як ми знаємо ще із шкільного курсу історії письмо наші предки отримали разом із християнством наприкінці Х ст. Не дивлячись на численні зусилля дослідників, жодного документально підтвердженого факту існування письма у слов'ян дохристиянського періоду так і не було знайдено. Усім відома теза автора Х ст. Чорноризця Храбра про те, що слов'яни, коли були язичниками, не мали книжок, а користувалися виключно «чертами і різами», тобто рисками і зарубинами виглядає на правду. Зрозумілою є і причина, за якою багато дослідників просто не можуть прийняти того факту, що наші далекі предки тривалий час, знаходячись на самому пограниччі з добре розвиненою «культурою письма» так і не зуміли хоча б запозичити абетку у своїх сусідів, якщо не розробити власну.  Адже не секрет, що існували тісні торгівельні та ін. контакти з «цивілізованим світом» і слов'яни, як мінімум, не могли не розуміти значення писемності. Зрештою, са́ме запозиченням і скористалися знамениті брати Костянтин і Мефодій, але скористалися дуже пізно і лише тоді, коли на наші терени прийшла нова релігія – християнство.

Про мову молитви або роздуми на тему.

 

Сьогодні ми дуже часто чуємо, що в храмах УПЦ (пов'язаних з московським патріархатом) використовується не російська, а церковнослов’янська мова. Насправді так воно і є, але давайте розберемося, що ж це за мова і яким чином вона потрапила до нас?

Насправді та мова, яку ми сьогодні називаємо «церковнослов'янською» - це розмовна мова Болгарії IX ст., або ж давньоболгарська мова. У 863 р. на запрошення моравського князя Ростислава брати Костянтин і Мефодій (швидше всього болгари за походженням) переселилися до Моравії (сучасна Чехія) і розпочали роботу над перекладом текстів Святого Письма на відому їм болгарську мову аби дати можливість слов'янам, що там мешкали читати Святе Письмо зрозумілою їм мовою. Як відомо, на той час за церковними законами в богослужінні можна було використовувати лише три мови, які називали «створеними Богом» - латинську, грецьку та єврейську. Натомість Костянтин і Мефодій вступили в гостру полеміку з прихильниками трьохмовності і доводили право кожного народу на використання власної мови в релігії та освіті. За таку тверду позицію брати були проголошені єретикам, але, не дивлячись на спротив, свою справу довели до кінця…

Забутий символ України

            Сучасна Україна має чимало символів, які ідентифікують її у світі. Це і державні символи, як то прапор, герб чи гімн, але це, безумовно, і символи народні, які близькі кожному українцю, закарбовані глибоко у нашій генетичній пам'яті  – верба, калина, вишиванка, народна пісня і т. д.

Проте є ще один символ, про який, на жаль, усі чомусь забули і актуальність якого особливо важлива сьогодні, коли український народ вже вкотре у своїй історії веде боротьбу за елементарне право вільно жити на власній землі. Символом такої боротьби для наших предків завжди був дзвін. Той самий дзвін, що сотні років тому своїм відлунням гуртував наших предків до битви у випадку небезпеки та скликав на віче для вирішення поточних проблем у мирний час. Цілком очевидно, що й сьогодні народовладдя і єдність мають стати наріжним каменем нашого шляху до перемоги. Перше - як мета, а друге - як шлях до перемоги. Дзвін завжди мав надзвичайно важливе практичне значення в житті наших предків, а сьогодні має усі шанси стати символом відродження справжньої демократичної України з національно-свідомим суспільством.

Стратегічна помилка агресора або історія має значення.

 

Думаю, сьогодні очевидним є той факт, що російський агресор живе в полоні власних ілюзій і власному ментальному мікросвіті, який не має нічого спільного з реальністю ХХІ ст. Це чітко випливає в тому числі і з його статті «Про історичну єдність росіян та українців». Якщо прийняти той факт, що в цій доволі об’ємній публікації викладено дійсно думки автора, то напрошується однозначний висновок – історія має значення. Адже це саме незнання історії стало головною причиною розв’язання кривавої війни і те ж саме незнання стане причиною поразки агресора.

Будівництво Вишнівецького палацу. Частина 2. Що кажуть історики.

В минулій статті я здійснив спробу аналізу відомих на сьогодні документальних джерел, які могли використати історики в своїх працях на тему побудови Вишнівецького палацу та часу, коли це будівництво могло мати місце. Як виявилося, не зважаючи на одностайність думки сучасних дослідників, жодних підстав для якихось категоричних висновків в цих джерелах немає.

В даній публікації спробую в хронологічній послідовності прослідкувати позицію істориків, які в різний період часу торкалися теми побудови Вишнівецького палацу. Важливо зрозуміти: на чому базувалися їх висновки, як змінювалася тенденція та якою є думка сучасних дослідників? Зрештою, на скільки обґрунтованим може бути твердження про Михайла Сервація, як фундатора Вишнівецького палацу.

Дзвиняча і кельти. Маленьке українське село, древня цивілізація Європи та традиція Хеловіну – що спільного?

 

Здавалося б, що спільного сьогодні може бути між маленьким селом на Тернопільщині і древньою цивілізацією Європейського континенту? А з іншої сторони – що ми взагалі знаємо про наше минуле в його етнічному вимірі? Як далеко здатні прослідкувати отой безперервний ланцюжок поколінь, який тягнеться крізь час в глибину віків? Чи часто замислюємось - ким були наші далекі предки, у що вірили, яким богам молилися, як і коли заселили цей край та звідки прийшли? Відповіді на ці та багато інших запитань із зрозумілих причин і до сьогодні залишаються за межею наших можливостей. В даному випадку, перефразовуючи Сократа мусимо констатувати той факт, що знаємо лише те, що практично нічого не знаємо.

Древній Збараж. Історія одного обману.

         Напередодні Люблінської унії 1569 року перед княжими династіями, які панували на землях, що ось-ось мали стати територією нової держави постало питання ідентифікації свого походження. Очевидно, що за руської доби ця проблема була відсутньою, адже влада передавалася, що називається «по крові» і вся велика титулована родина утворювала замкнуте коло,  прекрасно усвідомлюючи при цьому суспільно-політичний статус один одного. Щось комусь пояснювати ніколи раніше потреби не виникало[1]. Принципових змін не відбулося й за так званої «Литовської доби». Прийшла ще одна династія, яка з однієї сторони дещо потіснила нащадків Рюрика на теренах сучасної України, а з іншої, дуже швидко поріднилася з руськими князями та зрештою розділила з ними владу. Суспільно-політичний устрій не зазнав кардинальних змін. Знову ж таки «своїх», якими були тепер представники двох династій (змішаних внаслідок династичних шлюбів) усі знали.

Будівництво Вишнівецького палацу. Що кажуть джерела?

           Про роль останнього представника династії Вишневецьких у відродженні родового гнізда, головним елементом якого, звісно ж, є збережений до сьогодні княжий палац можна прочитати в кожній статті, присвяченій маєтку незалежно від того, є це популярна чи наукова праця. Головний посил цих публікацій зводиться до того, що останній представник роду, який протягом двох з половиною століть відігравав важливу роль європейської політики, не залишивши спадкоємця, береться за відновлення родового гнізда. І ця справа перетворюється мало не на головну мету господарської діяльності князя протягом останніх років його життя. Проте, не дивлячись на таку одностайність думки дослідників та доволі значний об'єм накопиченого матеріалу дискусійні моменти, які змушують задуматися  залишаються і надалі. Саме цим на перший погляд непомітним розбіжностям і буде присвячено ряд моїх публікацій. Зазначу, що я ні в якому разі не ставлю під сумнів вагомий вклад Михайла Сервація в розбудову палацово-паркового комплексу у Вишневці, але разом з тим хочу показати, що тема далеко не вичерпана і проблемних моментів, які мають стати предметом майбутніх досліджень ще доволі багато.

 

Збараж до Збаража або ще раз про ювілей.

 

Вже в цьому році відзначатимемо 810 річницю з часу першої писемної згадки про місто Збараж (Тернопільської обл.). Як зазначено в Галицько-Волинському літописі за іпатіївським списком у 1211 р. польський король Лєшко Білий разом з руськими князями не зміг здобути Галича «і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю»[1].

Однак, як зазначив у своєму ФБ дописі Руслан Підставка,[2] ще у 1923 р. уродженець Тернополя Броніслав Адольф Влодарський цілком аргументовано прийшов до висновку, що описані в літописі події насправді мали місце трьома роками пізніше у 1214 р. Такої ж думки притримувався і знаний історик Леонід Махновець, який у 1989 р. видав переклад літопису руського за іпатіївським списком та при перерахунку літочислення події із згадкою про Збараж датував 1214 р.

Перша згадка про Вишнівець. Чому не 1395?

            Якщо сьогодні ми відкриємо будь-яку публікацію, де є історична довідка про Вишнівець, то в більшості з них неодмінно прочитаємо, що вперше містечко згадано у 1395 році. Пов’язують цю згадку із зведенням оборонного замку на березі Горині рідним братом тодішнього короля Польщі Володислава Ягайла литовським князем Дмитром Корибутом Ольгердовичем.

В даній статті спробуємо пояснити, чому згадка про Вишнівець у 1395 році є пізнішою фальшивкою і звідки взагалі ця дата взялася. Відразу зазначимо, що жодного документу, де було б згадано Вишнівець у 1395 р. не існує і ніколи не існувало. То в чому ж тоді справа? Чому ми не можемо прийняти 1395 рік за першу документальну згадку про Вишнівець?

То коли ж народився перший князь Вишневецький?

 

Як відомо, першим, хто почав використовувати титул «князь Вишневецький» був син Василя Васильовича Збаразького – Михайло. В попередній статті ми висунули гіпотезу, що засновник династії Вишневецьких і збудував перший замок на березі Горині. Про те, що це був саме правий берег (тобто сучасне село Старий Вишнівець) свідчать акти розподілу маєтків, датовані другою половиною XV ст. (більш детально в наступних публікаціях). 

Однак існує один важливий чинник, через який дослідники не звернули свою увагу на Михайла в контексті побудови першого замку, і який може істотно вплинути на нашу теорію. Мова йде про ймовірний час народження князя. Чому це питання в даному випадку є надзвичайно важливим? Все дуже просто, якщо князь Михайло, як твердять польські історики, що досліджують династію Вишневецьких І. Чаманська та З. Анусік народився не раніше 1460 р., то, зрозуміло, що в 14 років дитина не могла збудувати фортецю. Напевно з цих же причин і вітчизняні дослідники (які, безумовно знайомі з працями польських колег) не припустили такої можливості.

Хто ж збудував перший замок у Вишнівці?

 

На відміну від багатьох інших замків, що в пізньому середньовіччі килимом вкривали терени нашого краю, про дату побудови Вишнівецького (тоді ВишнЕвецького) ми можемо говорити доволі чітко – це 60-ті роки XV ст. А ось питання: хто ж став, так би мовити, автором першої твердині на березі Горині (сучасний Старий Вишнівець) і до сьогодні залишається дискусійним. Напевно, у багатьох також виникне запитання, чому перший замок у Вишнівці з'явився так пізно, навіть у порівнянні з сусідніми Кременцем чи Збаражем. На це, звичайно, були свої об’єктивні причини, про які розповімо згодом.

Князі Збаразькі та князі Болохівські. Дві таємниці вітчизняної історії: чи існує взаємозв'язок?

В попередній статті ми прийшли до цілком логічного висновку про те, що князі Василь Вінницький, Василь Божський та Василь Коріатович є однією і тією ж історичною особою. Що, в свою чергу, дозволило спростувати версію польського історика Яна Тенґовського про Василя Вінницького, як потомка турово-пінської вітки Рюриковичів та предка княжого дому Збаразьких[1]. Єдине запитання, яке тривалий час не давало спокою це: чому Василь, на відміну від інших братів, не використовував патроніму Коріатович. Але відповідь тут, очевидно, лежить в тій площині, що, по-перше, відомо лише два документи, де він фігурує, а, по-друге, Василь, на відміну від братів, не володів цілим Поділлям, а мав власний уділ в його межах. Тому князь, як і багато інших нащадків Гедиміна, підкреслив своє право на маєтки, ігноруючи при цьому батьківське ім'я.

Prince Vasyl Vinnytskyj in the context of the “genealogical war”.

 

At the end of the last century, the Polish historian Jan Tengowski, having deep analysis of numerous previous studies concerning the origin of the Zbarazh princely dynasty, rejected the possibility of the identity of their hypothetical ancestor Fedko Nesvizhskyj and Fedir Korybutovych. According to the historian, the family tradition of the dynasty's origin from the Lithuanian prince Dmytro Korybut (brother of King Jagiello), which was propagated by members of the family for centuries, must be refuted.

Podolski książę Wasyl Winnyckyj w kontekście wojny genealogicznej.

 

Pod koniec ubiegłego wieku polski historyk Jan Tęngowski, po dokładnym przeanalizowaniu wielu wcześniejszych badań nad pochodzeniem książęcego domu Zbaraskich, odrzucił możliwość tożsamości ich hipotetycznego przodka Fedka Nieświeckiego i Fedora Korybutowicza. Tym samym, zdaniem historyka, należy obalić tradycję rodzinną dotyczącą pochodzenia dynastij Zbaraskich i Wiśniowieckich od księcia litewskiego Dmytra Korybuta, którą przez stulecia propagowali wszyscy członkowie rodu.

Подільський князь Василь Вінницький в контексті «Генеалогічної війни».

 

Наприкінці минулого століття польський історик Ян Тенґовський, проаналізувавши численні попередні дослідження стосовно походження княжої династії Збаразьких, спростував можливість тотожності їх гіпотетичного предка князя Федька Несвізького та Федора Корибутовича. Таким чином, автор вслід за іншими істориками відкинув родинну традицію походження князів Збаразьких і похідних від них родів Вишневецьких, Порицьких і Воронецьких від сина Великого Литовського князя Ольгерда та рідного брата короля Польщі Ягайла – князя Дмитра Корибута, яка успішно пропагувалася представниками вище зазначених родів протягом багатьох століть.

Ще раз про Поділля. І не тільки …

 

В попередній статті я спробував пояснити походження ряду топонімів сучасного Східного Поділля – зокрема Вінниці, Брацлава, Хмільника та Сокільця. І хоч розвивати цю тему не входило в мої найближчі плани, однак написати дану статтю-відповідь змусила реакція мого колеги (іноді опонента), відомого краєзнавця пана Руслана Підставки.

Хочу звернути увагу, що головною метою моєї публікації було виключно показати ймовірне походження вищезазначених топонімів, однак шановний Руслан Підставка перевів дискусію в близьку йому площину походження княжої династії Збаразьких. І, дійсно, між цими, здавалося б, зовсім різними проблемами існує прямий зв’язок, адже першими  історично відомими землями, що належали князю Федьку Несвізькому (ймовірному протопласту династії князів Збаразьких, Вишнівецьких та ін.) були саме Вінниця, Хмільник та Сокілець. Крім цього, цей історичний персонаж в 30-х роках XV ст. займав уряд старости Брацлавського і Кременецького та мав ще у власності Збаразьку волость.

Руслан Підставка: ЧИ БУЛО ЩОСЬ ДО ЛИТОВЦІВ? АБО ПРО ПОСЕЛЕННЯ-КЛОНИ!

Питання родового гнізда князів Несвізьких (Несвіжа-Несвіча), один з яких був родоначальником могутніх князів Збаразьких-Вишневецьких є ключовим і фундаментальним в розумінні їх етногенезу. На цій генеалогічній темі протягом останнього часу поламано багато списів істориків і краєзнавців, але остаточної крапки так і не поставлено. Знайти розв’язку проблеми, або хоча б наблизитись до її вирішення, вирішили і ми. Це скрупульозний і тривалий процес, що триває давно і оприлюднювати власну точку зору було ще зарано (в силу не завершеності процесу дослідження), але…